"Діло було в Банилові" або як lilimayuk та її молода команда на "Памір" ходили PDF Печать E-mail
Оценка пользователей: / 20
ПлохоОтлично 
Добавил(а) Юрок   

"Діло було в Банилові" або як lilimayuk та її молода команда на "Памір" ходили.....

 

 

Насправді ця історія розпочалась задовго до дня виїзду (23 серпня 12 року) і навіть раніше, ніж була створена тема на форумі (2 серпня). Років так ...... не пам'ятаю скільки, бо мене ще не було на світі. В чудовому буковинському селі, зажатому віковими лісами та чистими як сльози гірськими річками, в самому центрі села, в будинку якогось поміщика переобладнаного  під пологовий будинок, на радість батькам народилась дівчинка Людмилка.

 

Росла вона не за днями, а за годинами, а отже дитячий садочок в якому нею не могли натішитись, як вихователі так і доросліші діти, Людмилка закінчила дуже швидко. Шкільні роки промайнули як один день, зануривши в пізнавальний світ знань, понайомивши з  почуттями дружби та кохання, кинувши у вир піонерсько-комсомольських організацій. Доросле житття відправило в обійми мужнього чоловіка, який вирішив показати світ сільській дівчинці, а зоодне і перевірити почуття та стійкість до знегоди. Об*їздивши пів-світу, народивши трійко чудових дітей, та побудувавши гніздечко в столиці нашої незалежної та самостійної, в один із чудових літніх днів, скучаючи на робочому місці, Людмилка вирішила побувати на своїй Малій Батьківщині (Банилів Підгірний).

 

Але так як шлях не близький, та й самій трохи скучновато, то в поетичній голові заступника головного редактора дозрів хитрий план: під прикриттям звичайного походу до чергової вершини, маршрут "випадково" буде проходити через рідні серцю місця. Так як "пасажири", яких Мама-Люда вирішили взяти з собою, люди довірливі, то вони і незамітили як втрапили в професійно та хитро розставленні тенета. В рибалок це називаеться "ловля на живця". "Живцем" була вершина гори Томнатик (бувша війскова база "Памір").

 

 

Все написане вище то лиш приповідка - оповідь буде нижще:

Закінчивши робочі справи,  в четвер ввечері, люди,рюкзаки, автомобілі були готові до мандрівки.

Забравши з обумовленного місця Маму-Люду, яку доречі проводили її найрідніші дітки,(одна з яких, хотіла без квитка втрапити до нашого автомобіля), ми відправились в сторону західного кордону, по дорозі підібравши ще один автомобіль з чотирма "йогами", які з довгими ногами запхалися в "трофейну" німецьку машину.

Нічна дорога закружляла нас зоряним небом, дорожніми знаками, привабливими вогнями автозаправних станцій.

Промайнувши на одному подиху Житомир, Хмельницький, поснідавши в Каменець-Подільському, та поблукавши старими вуличками Чернівців, на ранок ми під*їхали до омріяної в думках малої Батьківщини, одного з учасників нашої команда "блатных и нищих". Нас незлякав навіть дорожний знак який показував магічну цифру 13 км до Банилова Підгірного та повна відсутність твердого покриття на дорозі.

 

 

Насправді дуже  сподобалось рідне село Мами-Люди, в таких місцях дійсно можуть народжуватись тільки щирі, добрі, відверті, надійні, вірні, ВЕЛИКІ люди, такі як МАМА-ЛЮДА.
Окремо хотів виділити той момент, що вдалось побачити велику кількість ОДНОКЛАСНИКІВ Мами-Люди. Вони нам зустрічались на кожному кроці в селі, і всі радо вітали Маму-Люду, та всю її молоду команду!!!

 

Погано що ми непобачили парту де Мама-Люда пізнавали чудовий світ знань, але де була куплена перша бутилочка вина, ми вже знаемо drunk.
Головне що збереглось родове помістя сім*ї Дейнеженків,

 

і ми раді були скуштувати малинки, яблук з саду, та сфотографуватись біля горіху,який Мама-Люда ще памятае зовсім маленьким.

 

Випивши цілющої водички рідної землі, рушили далі.

 


Фотографія біля памятника невідомому солдату, де Маму-Люду мабуть приймали в піонери, нагадала мені своє дитинство і таку саму визначну подію мого життя. Дуже жалкуємо,  що невдалось побачити памятник з оленем (мабуть з розвалом Союзу він емігрував закордон). Мама-Люда дуже хотіла його побачити.

Віддавши данину малій Батьківщині, дорога повела нас по буковинським селам до кордону з Румунією, до таємниць бувшої війскової частини "Памір".



Коли на прикордоній заставі нас пропустили без зайвих запитань, я зрозумів що нас будуть зустрічати як поважних гостей (незнаю кому там з керівництва телефонувала Мама-Люда), але здається міністр Атомпрофспілки (якщо є така посада) був у курсі про наш похід і видав відповідний наказ на те,  щоб нас зустріли, нагодували/напоїли emm , та влаштували відпочинок beach . І почалось....
Зустріли нас в центрі села стримано, Laie_61 спочатку вирішили трохи нас випробувати, сказали їхати за ними, і повели по розбитій ямами дорозі в здовж кордону в кінець села, де ми запаркували свої авто, а нас завантажили в грузовий УАЗ.

 

Спочатку в кузові все було зрозуміло: люди окремо,рюкзаки окремо.

 

Коли ми прибули до озера "Буковинське око", то вже важко було зрозуміти, де рюкзаки, де люди, а де Макса ноги.


Озеро,

будиночок,

місця навкруги,

застілля - все пречудово.

 

Але трохи зморений з дороги я заснус і пропустив, мабуть,  багато цікавих оповідей від наших нових  місцевих знайомих. Коли знову приєднався до молодої команди, яка здається за столу і не вставала tost , то тепла романтична атмосфера підсилилась веселими байками від місцевих гуцулів, вогнищем і зірками на глибокому карпатському небі. День перший, сповнений вражень добігав свого кінця. Який буде другий день, ще ніхто навіть уявити собі неміг.

 

День другий зустрічав нас чудовою погодою sunny . Вчорашне купання в цілющій воді "Буковинського ока" відновило сили і вселило в мене надію, що нас чекає захоплива пригода під назвою "Памір".

 

Нав*ючивши на себе "легенькі" рюкзаки за запасом провізії на три дні, ми відправились у "володіння" наших нових знаньомих -  національний парк "Черемошський". По дорозі до основної цілі, зробили перепочинок та перекус біля будиночка "Єгеря", який облаштований альтанкою

 

спеціальним місцем для палаток lager2 , штучним невеличким озерцем, туалетом. Підкрипившись різними вкусняшками emm , відкорегували маршрут руху, та по рекомендації господарів, вирішили "швиденько" збігати dogrun (3км-туди і стільки ж назад") до рукотворної деревьяної дамби, за допомогою якої в минулому столітті  зплавляли ліс до районого центру Вижниця.

 

Побачивши цю споруду, розумієш які працьовиті у нас люди.


Дві треті подальшого шляху  були легенькою прогулянкою с різними цікавинками, у вигляді місцевих жителів, які пропонували нам бринзу, їх вірних помічників песиків зустрівших нас "привітним" гавканням,

 

хрюшок,  які позували для наших фотографів canon ,

табуном коників,

корівок cow. ,

овечок,

які безтурботно вештались то тут, то там.

 

Інколи з хащі лісу випригували "зайці мутанти", та лякали нас своїми усмішками...

 

Одна треть шляху, що залишилась до "Паміру", була найважчою за всі походи, що вдалось мені згадати. Сили та вода закінчувались занадто швидко, і якщо запас води ще вдавалось періодично поповнювати, то сили поповнювались тільки коли бачив як Мама-Люда "газує" десь далеко спереді  і своечасно виданим Толіком шоколадним "Джеком".
Всупереч тому, що дехто почав проявляти "панічні" настрої, під самий кінець світлового дня, ми всеж таки в повному складі, добрались до бувшої війскової частини під кодовою назвою "Памір" blue .

 

Сили на оглядини таких бажаних куполів(шарів), таємниця яких манила нас цілий похід, вже не залишилось, і було вирішено залишити їх в спокої до ранку. Місцеві провідники, такі веселі прошлого вечора, чомусь немали бажання dntknw веселити нас байками, перекусивши, та попивши всього лиш чайку, повкладались спати. Хоча по правді сказати була одна оповідь, яка залишилась в памяті - "Про солдата", що приходить вночі,і просить, чи то цигарок, чи то чоботи, чи то ще чогось. mause ceya
Своєчасно відреагувавши на проблеми наших провідників з ночівлею, Мама-Люда перегрупіровавши свою "молодую команду", надала безвозмездно одну з палаток гуцульським молодятам.
Дружним різноголосим "хором" зустріли ми ніч над нашим наметовим містечком. Першим, другим, а іноді третім та четвертим голосом заспівували whistle2 "палатки" в різних частинах нашої поляни. Вправні рухи, та команди дирегента лиш на деякий(нетривалий) час виключали із загального хору деяких солістів.
Так легко та невимушено(невимучено) пройшов другий день в підкоренні, на перйший погляд, невисокої (1565 метрів) гори Томнатик.

 

 

День третій відкрив світу, туристам які були на "Памірі", і нашим гуцульським провідникам наші невмито-невиспані обличчя, та стерті в мозолі ноги.

Діставши з рюкзаків "мильно-рильные" причандали, подалися в пошуках води з надіею, що вона зніме з нас залишки вчорашньої втоми.

Зустрівши схід сонця meditation ,

 

помилувавшись східним схилом вершини, поблудивши хвилин 15-20 по території "бази", ми зрозуміли, що джерело цілющої вологи без стороньої допомоги ми незнайдемо. Дошкандивавши до бригади місцевих (як на мене будівельників), запитали -"де"? Нам люб*язно виділили "Сусаніна", який і провів нас до "святая святих". Як і все найсекретніше та найцінніше у війскових, вода закопана під землю!!!

 

Діжка, приблизно на декілька кубів води, надійно схована від сторонього ворожого ока. Розгладивши холодною водою свої обличчя phil_05 , вибіливши зуби, щоб наші фото здавались радісними, набравши водички для ранкового чаю, чи кави, ми "поспішили" до наших наметів. Багаття вже горіло, koster1 стіл був накритий (ще з вчора), і ніщо неперешкоджало нам поновити сили, скоштувавши продуктів, які так бережливо ми несли на своїх плечах більше 20км. Радість моя була безмежна, тому що з*їли emm якраз 2 банки найвкуснішої рибної тушонки і моя ноша стала на 1 кг легша. Підкрипившись, ми відправились відкривати для себе таємниці Радянської війскової бази "Памір".
Навіть через багато років після того, як війскова частина перестала функціонувати, капітальні будівлі все ще вражають своїм розміром та якісним виконанням.

 

 

 

 

"Купола" для радіолокаційних антен, ангари для спец. техніки, будинки для персоналу, оглядові вишки, виконані добротно, і простоять ще багато років. Оглядаючи один із "Куполів", відчули на своїх вухах цікавий звуковий ефект. Якщо стати в центрі платформи, на якій крепиться локаційна антена, крикнути що є духу, то звук повертаеться з цікавим стерео ефектом(нібито кричиш сам собі, одночасно у два вуха)!!!

 

За чутками ,які нам по секрету, переказали місцеві, весь пагорб зритий підземними ходами та приміщенями, вхід до яких поки що ніхто так і незнайшов. Так як все, що можливо, було б відкурутити, відпиляти, відламати, вже зроблено до нас, то на память трофеї ми не брали. Зібравши намети, погодувавши розвідника(одягнутого в костюм бичка), який ніби то прийшов до нас за батоном білого київського хліба, ми замаскували сліди нашого перебування на "секретному" об*єкті, (все що горить в багаття).

На прощання не втримались і сфоторгафували p0709 один із куполів...

як би на фоні нашої молодої команди.


Завжди сумно повертати на зворотню дорогу, а вдвічі сумно коли дізнаешся, що ця дорога становить чи-то 16, чи-то 18км russian_roulette .

Дорога до села звивалась як буковинські змійки(які ми зустрічали декілька разів).

 

Але на відміну від змійок, які були довжиною 20-30см, наша дорога ніяк не хотіла закінчуватись. Десь посередині нашого шляху до села вдалось поласувати "імпортної" водички від виробника без врахування зборів на митниці(в лісі з Румунської території тече струмочок, і вода на смак дуже приємна). Запивши ціею "імпортною" водичкою, "наші" фініки, курагу,ізюм та семАчкі, ми відправлились до наших автомобілів, які зачекались нас в гуцульскому селі Шепіт.
Коли вийшли з лісу, та потрапивши на більш менш рівну дорогу, з правої сторони якої йшов державний кордон, декого з нас ніяк не покидали надії стати  емігрантом,

 

але колюча проволка, та прикордоник, який курсував туди-сюди на бойовому мотоциклі з грізним написом "Прикордона служба",

вивітрили недобрі думки з наших напечених серпневим сонцем голів. hot-hot
На горизонті завиднилось село і так як година вже була обідня, шлунки наші порожні, ноги всіяні мозолями, плечі синяками, голови недобрими думками,  то дехто з нас почав вгадувати за яким будинком стоять наші автівки, дехто думати, що його рюкзак то дерево, яке краще було б сплавляти по річці, і взагалі, добре було б щей ходити на руках акі на ногах.
Та на наше щастя за черговим поворотом, сонячними зайчиками підморгували наші автомобілі nascar nascar .

 


Піша частина нашої мандрівки підішла до завершення, та попереду нас та автомобілі чекали ще 700км розбитих українських доріг.
Підійшов час прощатися з нашими місцевими провідниками, які були настільки підготовлені та любязні, що на память подарували нам окрім незабутніх вражень, ще й магнітіки із зображеням вусатих гуцулів та їх рідних місцин.
Окремо хочу подякувати Евгену Романовичу

,

та Руслану!!!

 

Ви люди яких хочеться зустрічати на свому шляху якомога більше!!!! good2 good2

Шлях додому як на мене то пролетів швидко, хоча дорога і перевіряла нашу уважність декілька разів "незрозумілими" поворотами.

Хочу подякувати всім хто терпів мене в цьому поході, ви найкращі!!!! friends

Ось так невимучено провели ми декілька незабутніх днів, блукаючи між мальовничими краєвидами буковинських карпат.

 

Правила



Get the Flash Player to see this player.

Реклама

Реклама

Баннер

Погода

GISMETEO: Погода по г.Киев

Случайное изображение

IMG_9422.jpg

Гости

Flag Counter