Осмолодське коло PDF Печать E-mail
Оценка пользователей: / 11
ПлохоОтлично 
Добавил(а) lilimayuk   

початок травня' 2014

На фоні усіх подій, що відбуваються в Україні останні півроку, і які забирають силу-силенну моральних сил та енергії, першотравневі дні стали величезним ковтком свіжого повітря і відновлення душевної рівноваги, бо упродовж трьох діб ми були відрізані від неспокійного світу, від будь-якої  інформації. А вона, як виявилося, була жахливою, зважаючи на події в Одесі та містах Донецької і Луганської областей, ми просто цього не знали, аж поки не спустилися на грішну землю з височини Карпатських Горган…


 

(деякі фото збільшуються при натисканні)


Ми пішли маршрутом «Осмолодське коло», він один із найвіддаленіших у Горганах і неймовірно красивий, хоча, погодьтесь, не  красивих місць у Карпатах просто не існує! Кожна вершина — то «витвір мистецтва» природи, як і підкорені нами Паренки, Мала і Велика Попадя, Коретвина та Петрос (не плутати з Чорногірським!).

Стартували з с. Осмолода, до якої добиралися «бусіком» майже три години по вщент розбитій дорозі, відповідно і виклали чималу суму грн.. Дякувати Лілі, яка вчасно почала торгуватися з водієм, і таки виторгувала проїзд кожного на 33 грн. дешевше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Цього разу нас було шестеро — два хлопці (Толя, Вітя) і чотири дівчинки (Люда, дві Тані і Ліля). Усі — закохані у гори і перевірені ними на витривалість, тому і йшлося нам легко, з настроєм, якому ще й погода сприяла, бо окрім легенького дощу і невеличкого граду першого дня нам ніщо не дошкуляло. Нетривала злива «накрила» уже під вечір наступного  дня, але ми встигли поставити намети і повечеряти  в них під стукіт дощових крапель. А Толя з Вітею ще й розпалили багаття, отож кавою-чаєм смакували всі досхочу. До речі, пили ми каву і у більш екстремальних умовах — води на маршруті було обмаль, за нею потрібно було спускатися за 700-800 метрів від місць стоянки, тому, скориставшись «запасами» снігу у жерепі, роздмухували «керогазку» і насолоджувалися цим ароматним напоєм, вмощуючись прямо на стежці зі спуску з гори.

 

 

Двоповерховий притулок був заянятий кiлькома групами туристiв

 

 

 

 

 

 

 


 

 

Такi слимачки траплялись нам впродовж всієї дороги. Вони були блакитні, бірюзові, сині, зеленуваті...

 

 

 

 

 


Найяскравішими моментами походу цього разу були «фотосесії» з українськими прапорами на кожній підкореній вершині (в нашій групі було аж три прапори). Взагалі, не пригадую, щоб туристичні групи у попередніх походах мали стільки української символіки. Чужі там не ходять!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


До яскравих моментів, безперечно, можна зарахувати і знайдені на вершині Коретвини острівці перемерзлої за зиму брусниці, здавалося, що смачнішої ми ще не їли, правда, чомусь Толя з Вітею не захотіли її скуштувати, але дівчатка ласували від душі.

 

 

 

 

 

 

 

Дві гадюки, які ніжилися на сонці прямо на стежці, додали ще більшого екстриму під час нашого спуску з гори.

Налякала і невідома велика птаха у жерепі (Танюша стверджує, що то був яструб), яка різко випурхнула з гнізда, яйця, які вона висиджувала, були не менші за курячі.

 


Цього разу не обійшлося і без дещо кумедних моментів. Танюша забула взяти з собою таку необхідну річ як кухоль, тому «їсти» чай-каву їй доводилося з наших мисочок. А ще оця «історія» з квитками на зворотній шлях до Києва… У нас з Танюшею їх просто не було, бо пообіцяла забрати з Франківська наша сімейна команда, яка забронювала  на травневі свята готель для відпочинку  у Кутах Косівського рн. Льоня не зміг поїхати туди з дітьми через «вітрянку» у Ангелінки, отож порятунком  для нас були два квитки у купейний вагон, придбані уже у Франківську. Коли ми з Танею йшли на посадку зі своїми величезними рюкзаками, то за спиною почули таке єхидненьке: «Нормальні туристи у купе не їздять». Добре, що хоч не СВ…

Але повернімося в гори, в оте дивовижне «Осмолодське коло». Чому так називається цей маршрут? Бо стартуєш в селі Осмолода і, пройшовши уже названі п’ять вершин, знову опиняєшся в ньому. Відстань наче б і невелика — трохи менше 40 км пройдено за два з половиною дні — але вражень і фізичного навантаження вистачає для травневого походу! Гора Попадя — одна з найвищих у цьому колі (якщо не брати до уваги Грофу, яку ми підкоряли позаминулого травня), її висота 1740 метрів. Чому така назва? Якщо вірити легенді гуцульській, то: «Давно в горах ходив опришок Марусяк. Дуже файний був легінь. І закохалася в нього одна попадя. Лишила попа й пішла жити з опришком. Ту гору, де вона жила з Марусяком, люди назвали Попадею». Щоправда, місця їхнього проживання там ми не бачили, а тільки окопи, що залишилися  від війни столітньої давності та ще кам’яні стовпці, що позначали лінію кордону між Польщею та Чехословаччиною, яка проходила тут до 1939 року.

Якщо обдивлятися Попадю з усіх боків, то вона нагадує таку собі огрядну жіночку, високу, з пишними формами. І в неї запросто міг закохатися опришок Марусяк!

Стільки жерепу, як було на цьому маршруті, ми ще ніколи не проходили. Здавалося, що немає йому кінця-краю! Саме ж знамените величезне горганське каміння (хоча горгани — то і є каміння!) траплялося тільки на вершинах.

До полонини Плісце від Осмолоди ми йшли майже 10 км, перепочинок був не тривалим (встигли під дощем попити чай-каву і трохи перекусити), бо поспішали до темноти поставити намети під Малою Попадею, пройшовши схожу на Ігровець гору Паренки (вона трохи нижча від Великої Попаді). Ми обігнали майже всі групи, тому наше «місце під сонцем», а вірніше, для ночівлі, було найкращим. От тільки по воду потрібно було спускатися до невеличкого струмка аж на 800 метрів, а потім тягнути казанок з водою та купу пластикових пляшок угору по великому камінню і жерепу.

Треба віддати належне усій нашій команді, яка дружно працювала для загального добра — хто воду носив, хто багаттям опікувався, хто «стіл сервірував». Взагалі-то сигналом для підйому вранці був Толін «будильник» — перший удар сокирою по поліняці, ніхто довго в палатках не залежувався і біля багаття не засиджувався, бо хотілося більше пройти і більше побачити. Гори були для нас ласкавими як ніколи, не наганяли туману, не поливали дощем, краєвиди відкривалися з усіх сторін неймовірно чарівні і натхненні, ми пробували упізнати в їх обрисах пройдені минулого року Сивулі  та Ігровець. Так не хотілося полишати цей рай на Землі, але гріли душу думки і плани про наступні — червневі та серпневі зустрічі з Карпатами. Впевнені, що будуть вони такими ж захоплюючими і неповторними!

 



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ще про Горгани та наш похід можна потеревеніти на форумі {#emotions_dlg.smile}

 

Правила



Get the Flash Player to see this player.

Реклама

Реклама

Баннер

Погода

GISMETEO: Погода по г.Киев

Случайное изображение

IMG_9463.jpg

Гости

Flag Counter