с. Колочава + г. Стримба, г. Стреминіс + скансен "Старе село" + водоспад Шипіт PDF Печать E-mail
Оценка пользователей: / 21
ПлохоОтлично 
Добавил(а) Keta   

початок травня' 2015

Якою ми вперше побачили гірську Колочаву? В білосніжному цвіту фруктових дерев, в ніжній зелені буків, в темній зелені смерек і білих снігах на верхівках гір... Переконана, що восени в золоті або білосніжною зимою вона нас вразила б не менше!{#emotions_dlg.smile} А ще Колочава має багату й захоплюючу історію і безліч цікавих музеїв!



Мені тяжкувато збиратись в похід без Льоні. Бо дуже зручно, коли хтось за тебе збере всі необхідні речі і компактно і правильно запакує їх в рюкзачок (а Льончик - майстер з пакування!). А ще дуже зручно, коли принаймні 1/3 моїх речей несе Льоня...{#emotions_dlg.laughing} Але моя кохана сильніша половинка зараз далеко і доводиться все це робити самій ("всё сама, всё сама..." {#emotions_dlg.laughing})



Виповзли ми з київського поїзда в темряві о 4-тій ранку на станції "Воловець", де нас зустрів наш водій (крім того ще й щира і добра людина) Міша і ми поїхали до Колочави...


Проїхавши все село ми зупинились неподалік від будинку голови сільради. Мама з Толіком сходили на розвідку, познайомились з ним. Це другий колочавець на нашій дорозі і вдруге це така відкрита і доброзичлива людина! (Ми тоді ще не знали, що це така риса майже всіх колочавців:))) Він підказав, як краще піднятись на таку потрібну нам Стримбу і де потім, коли спустимось, можна поставити намети.

Ми так і пішли, як він радив: вгору до колиби (її було видно від його будинку), а потім по біло-синьому маркуванню на деревах або каменях.

Йшли ми йшли... Йшли та йшли...

До речі треба сказати, що починаючи від нашого виходу з бусіка дощ не вчухав:))

Йшли та йшли...

В деяких ноги промокли одразу, в деяких - трохи згодом...

Затяжний підйом буковим лісом здавався нескінченним... Туман ще більше додавав відчуття нескінченності:))

Потім вирішили сховати рюкзаки за якимось горбочком в лісі поруч зі стежкою. Накрили верхнім тентом від одного з наших наметів і пішлі далі... Начебто "налєгкє", але все одно було мокро і цей бескінечний підйом...:)))

Потім буковий ліс змінився на смерековий...

Потім під ногами почав з'являтись сніг...

Потім багато снігу...

Дощ з туманом при цьому нікуди не зникали, а деколи навіть більшали...

Голова попереджав нас, що маркування йде траверсом по Стримбі і далі на Стрименіс. А нам в тому тумані й не видно де та вершина і чи ми вже десь поруч, чи ще не дійшли, чи вже проскочили... Потім (зваживши співвідношення "ймовірність побачити щось неймовірне <-> поменшання кількості здоров'я") було вирішено розвертатись і чухати назад до наших рюкзачкив і шукати місце під табір...

Потім на суху голову ми зважили це рішення ще раз і переконались, що воно було вірне: в тумані ми не побачили б того, заради чого туди можна було лізти (ще й з загрозою блуканути. Бо міток на гору нема)

На наступний день з нашого табору ми бачили Стримбу і Стрименіс і визначили, що траверсом пройшли Стримбу і майже дійшли до Стреминосу.

Це ми десь "майже на Стримбі"{#emotions_dlg.laughing}


Одне фото і ховаємо фотік від дощу назад:))

Вертаємо. Знову смереки... Потім знову буки... Знайшли рюкзачки... Виходимо з букового лісу і спускаємось до села...




"Бабушка, бабушка, а почему у тебя такие палки?"


Намети розбили там, де нам і радив голова. Потім, взнавши Колочаву ближче, мені здалося, що це єдине рівне місце:)) (Бо вона така якась вся гірська-гірська:)

Поруч тече річечка. Одні з найкращіх моїх спогадів та побажань до інших походів - це спати в наметі на березі гірської річки :)

Міша сказав, що це річка Колочавка


Далі всі поховалися по своїх наметах з насолодою натягуючи на себе теплі і СУХІ речі:) Друге, що відбулося в нашій палатці - це кип'ятіння водички на газовому пальничку. І ось воно щастя!!! Сухо, тепло і гарячий чайок! Омммм....

В кого вистачало сил - виповзав з своїх наметів до нас за пальником і кастрюлькою:))

Ранком перше, що почула - це запах багаття і перше, що не почула - це шум дощу... Ооо, можна не сумніватися, день буде яскравим!:) (Вчора теж було яскраво... Але інакше:))))

Вид з нашої палатки:


і з іншого входу:



Дуже вдячна хлопцям за багаття і за організацію сушки!


Гігієна в поході :)


Намети стояли під гіркою. Вид з неї на Стримбу і Стрименіс:


Внизу - то наш табір (циганський:))




Дика корова:))






Сніданок


Юрік звик снідати поживно


Троє з нас вирішили залишитись в таборі, а решта пішла на протилежний хребет від Стримби.

Місточка через Колочавку не було, тому з нашого табору вийти на "сушу" можна тільки так:


Село дуже "не рівне". Періодично ніжки стомлювались і ми падали трошки перепочити і помилуватись краєвидами


Деколи йшли вздовж річки.

Побачили хрест з надписом, що на цьому місці померла (ПІБ) мешканка села, дата (померла у 1999 році, а було їй тоді 53 роки).

Піднялися вище, а там побачили залишки фундаментів двох будівель (мабуть, хати і літньої кухні), вони були вже старі, поросли мохом...

Пішли далі і там до нас приєднався місцевий хлопчина - Ваня. Розпитав, куди ми йдемо і підказав нам коротший шлях. Підказав - не те слово! Ми дуже скоротили наш шлях завдяки йому, він вивів нас лісовими стежками (по дорозі попили водичку в лісових джерельцях) на самі вершини.

Ваня розповів і про ту жіночку. Її хату разом з нею знесло лавиною під час повені у 99-му році...

Далі дорога йшла буковим лісом... Нам зустрічалися підсніжники, проліски, зубянка...



А потім там, де щойно зійшов сніг, відкривалися цілі галявини крокусів. Це було казково:)


Я й моя молодша сестра:)))



Стримба, Стрименіс - як на долоні:))


Колочава... Кінця не видно... величезна...






Видно карнізи і сліди від сходу мікролавинок


Ми йшли по килиму ще тільки зазеленівших чорничних кущів, серед яких зустрічались кущики з тогорічною перемороженою брусничкою. Мняяяямммм!:))








Ейфелева вежа

(ну мабуть...я не впевнена...:)))



Дорога прямо через хребет (не пам'ятаю, чи бачила я подібне раніше...)


Перекус


Тут згори майже на нас виїхали квадроцикли:))


Це були хлопці з Тячева

 

Енергія від сонця і горішків - дуже підживлює))


Під маминим пальчиком - наш табір:))))


через річку від тих будиночків:))


Знову в таборі:)


А ввечері була банька!! Ооооуууклассс!!!


Вечір в таборі


На наступний день в нас за планом був огляд Колочавських музеїв (скільки встигнемо) і дорога на вокзал.

Міша завіз нас в кафе, щоб ми зробили замовлення, щоб страви були готові, коли ми повернемося з нашої екскурсії.

Гостинний господар дуже гостинно влив в кожного по стопочці грушовки:))




Замовлення зроблено. Можемо йти до музею:))

(він знаходиться через місток від того кафе)

Вартість квитка 30 грн/чол + послуги екскурсовода.



Екскурсовод розповідала все цікаво і інформативно (надиво від багатьох попередніх екскурсій, які мені довелося пережити, я не засинала, а навпаки намагалася зловити кожне слово:))


В скансені зібрані колочавські хати різних часів і різних жителів (хата селянина, вівчаря, бідняка, єврея, жандармів і т.д.)


Вперше довідалася про такі ключі. Головне в таких ключах - довжина того "хвостика" (якщо він буде коротше чи довше ніж передбачено цим замком, то не дістане до тих пазів і не зможе рухати засув. Тому будь-яким ключом хату не відкриєш, а лише своїм)


Ліжко, на якому спали чоловік з жінкою, а в ногах - колиска для немовляти (щоб ногою можна було підколисувати, не вставаючи). А на печі спали молодші діти або старенькі. Доросліші діти спали на лавках. Лавки на ніч доставлялися одна до одної (стільки, скільки потрібно було - залежить від кількості людей)



Лісопилка


Сільська школа


Коли було тепло, то заняття в школі проводилися на вулиці


Банька:)

Раньше труби були дерев'яні. На кінці мали краник, завдяки якому клієнт такої баньки міг регулювати собі кількість пари. Сиділи в них близько 20-ти хвилин (в залежності від витривалості)


Ще такі ось модні штуки, котрі тоді далеко не всі собі могли дозволити.


Постоли (шкіряне взуття). Теж такі хочу!


Пояси (вказували на достаток чоловіків. Бідні таких не мали. А багатші - чим ширше пояс (і більш прикрашений), тим вважався крутішим:)


Вулики


Колочавська вузькоколійка.

"Волга" на дрезині:)






Файна шубка:)



Корчма, яку утримував єврей



 

Все, що ми бачили, супроводжувалося цікавими історіями (але не буду все переказувати. Краще їдьте та послухайте самі:)



Будинок жандармів






Колочавський будинок радянських часів


"Моя" неваляшка:))




Рекламна пауза:))




Пообідали (деруни, банош з грибами, борщ по-колочавські і т. ін.). Господар заграв нам на баяні, а його синочок - на скрипці. Випили трав'яних чаїв "Скородай" (для дівчат) і "Твердостій" (для хлопців). Кафе запам'ятається:))

Суми в чеках були невеличкі, але офіціантки й там хотіли нас надурити{#emotions_dlg.surprised} Це теж запам'ятається:))


Далі пройшлися селом до музею "Стара школа". Але він був зачинений (всі екскурсоводи були зайняті туристами у "Старому селі"). Сфотографували пам'ятник вчительці і пішли далі




 

Герб Колочави

 

Колоча́ва (угор. Alsókalocsa, чеськ. Koločava) — село у Міжгірському районі Закарпатської області.Розташоване в гірській долині між полонинами Стримбою, Дарвайкою, Барвінком, Красною і Ружею, за 26 км від районного центру. Через село протікають річки Сухар і Колочавка — притоки Тереблі. До села входять колишні присілки: Брадолець, Горб, Гирсовець, Заверх, Затінь, Імшадь, Кальновець і Сухар. Колочава розташована на території Національного природного парку «Синевир».




Пам'ятник заробітчанам





Далі Міша підвіз нас до мальовничої церкви



Церква Святого Духа (XVIII ст.)



Ми так ніжно припали до цієї веймутової сосни...

А потім від екскурсовода взнали, що колись до цієї сосни приганяли дівчат, які народжували поза шлюбом і їх тут били...

Як сказала Таня: "Мабуть, ми це відчули і в нас спрацювала жіноча солідарність":)


В церкві



Екскурсовод запропонував сфотографуватися в стародавньому колочавському одязі. Я не могла встояти:))


Всліпу обрали мені й колочавця))


Їдемо на Воловець...

По дорозі Міша зупиняє біля джерела з мінеральною водою. Бажаючі п'ють та набирають водички з собою.

Вже вдома прочитала про неї:

"Село Сойми відоме своєю мінеральною водою, яка не має аналогів у світі і в міжнародній класифікації зареєстрована під власною назвою —«Сойминська». Лікувальні властивості води як при зовнішньому використанні в купальнях, так і питному застосуванні були відомі населенню ще з XVIII століття"



Їдемо далі...


Ши́піт (Ши́пот) — водоспад в Українських Карпатах, на північних схилах гірського масиву Полонина Боржава, при підніжжі гори Гемби; гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташований у глибокій ущелині річки Пилипець (притока Репинки, басейн Тиси), у межах Міжгірського району Закарпатської області, приблизно за 10 км від залізничної станції Воловець, за 6 км від села Пилипець. Водоспад утворився на місці виходу стійких пісковиків палеогену й гравелітів з тонкими прошарками сланців. Особливо багатоводний водоспад навесні, коли на схилах Гемби тануть сніги.

Повна висота 14 метрів.

Кількість кскадів - 5.





Все!:)


Ще про цей похід - на форумі {#emotions_dlg.smile}

 

Правила



Get the Flash Player to see this player.

Реклама

Реклама

Баннер

Погода

GISMETEO: Погода по г.Киев

Случайное изображение

IMG_9204.jpg

Гости

Flag Counter