Маленькі дослідники, серпень (частина 2) PDF Печать E-mail
Оценка пользователей: / 5
ПлохоОтлично 
Добавил(а) DjiD   

Новий день приносить нам сонечко та багато роси, що за стародавніми передбаченнями погоди - буде соняно та сухо. Значить, можна подорожувати, адже сьогодні день мандрів, ми досліджуємо карту!!!
Початок: частина 1
Руханку та відкриття

робили на асфальті, адже мокрим ніжкам не дуже зручно. Поснідали, трішки часу на зібрання та по автобусам.

Цього разу дорога нас завела у село Лаврів Старосамбірського району, де роміщений Лаврський монастир ордену василіан. На під’їзда нас зустрічали... бджоли.Я ще ніколи в житті не бачила, щоб ці комашки спеціально жалили (як в мультику)!!! Як виявилось пізніше, саме в той час ченці чистили вулики неподалік та один з вуликів впав, що розсердило їх мешканців. Але ми сховались у приміщенні та, вийшовши через кілька хвилин, вже можна було оглядати місцевість спокійно.
Далі інформація з wiki
Монастир засновано у середині XIIIст. Згідно з легендою, засновником монастиря був князь Лавр, згаданий у грамоті князя Лева Даниловича 1292 р. Як вважає історик Ігор Мицько, Лавр – чернече ім’я Великого князя Литовського (1264-1268) Войшелка, який у 1255-1257 рр. був ченцем у Преображенському монастирі в Спасі та Онуфріївському в Лаврові.Войшелк-Лавр був кумом Лева I Даниловича. У згаданій грамоті, виданій у Перемишлі, Лев пише, що його “дядько” (кум) князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонієві (документ зберігався у монастирській бібліотеці до 1939 р. Тепер відомо, що ця грамота є підробкою початку XVI ст. Але це не заперечує того, що фальсифікат ґрунтувався на справжньому переказі. Насправді перша документальна згадка про монастир походить з 1407 р.

В Онуфріївській лаврі свого часу зберігалася частина мощей святого Онуфрія. Це було єдине місце зберігання його мощей у Східній Європі (інші частини зберігались у Константинополі, Римі та Брауншвейзі). Мощі були втрачені під час татарських набігів XVI ст.
Лаврівський є найдавнішим монастирем Святого Онуфрія в Україні, з якого цей культ швидко поширився в Галичині (Львів, Підгірці, Добромиль) та далі на схід.
Чимало прихильників культу святого Онуфрія, згідно із заповітами, були поховані в Лаврівському монастирі, а не у своїх кафедральних храмах. Першим із них був князь Лев Данилович, за переказами, похований у Лаврові.
Багато таких поховань збереглося з 2-ї половині 17 ст., часу найбільшого розквіту монастиря. Саме в цей період у його стінах поховали молдавських господарів (князів) Степана Петричайка (1675) та Костянтина Басараба (1681), а також єрусалимського патріарха Макарія Лігаріда (1681).
У підземеллях Онуфріївської церкви є некрополь, корені якого сягають ще княжих часів, коли тут перед будівництвом храму був цвинтар. Після прибудови бічних крил у 2-й половині XVII ст. виникли крипти, зокрема, крипта Винницьких у південному крилі. Тут поховані Київський православний митрополит Антоній Винницький та Перемиські греко-католицькі єпископи Інокентій і Юрій Винницькі.
1860 р. за наказом державної влади під час перебудови храму більшість останків із крипт Онуфріївської церкви були перенесені на цвинтар на горі Святого Івана.
Денис Зубрицький у «Критико-исторической повести временних лет» (1845) розповідає, що 1767 р. всі дерев’яні будівлі Лаврівського монастиря згоріли. Збереглася лише мурована каплиця, у стіні якої знайшли домовини князів (як вважають Лева та Лавра). Тогочасний ігумен Волянський, запросивши настоятелів сусідніх монастирів, наказав відкрити цю могилу. Домовини були покриті товстою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою, на одній із них – викарбувано ім’я Лева. Щоби хтось не присвоїв собі знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на виручені гроші відбудували згорілий монастир. Більшість дослідників уважають цю оповідь легендою. Зокрема, вони вказують на те, що князь Лев помер ченцем, а відтак його мали б поховати як простого смерт­ного – в дерев’яній труні, а не в срібній домовині.
Під час археологічних розкопок 1986 р. (під керівництвом Михайла Рожка) у вівтарній частині храму було виявлено нішу-аркасолію, яка в княжі часи мала виняткове значення. Тут могли зберігатися мощі Св. Онуфрія або домовина Лева Даниловича. Але наразі останків князя Лева не вдалося виявити жодній археологічній експедиції.
З історією Лаврівського монастиря святого Онуфрія тісно пов'язаний рід Шептицьких. Митрополит Атаназій Шептицький навчався у Лаврові, а отець Никифор Шептицький був архімандритом Лаврівського монастиря. Андрей Шептицький 1926 р. брав участь у дослідженні фресок церкви святого Онуфрія. У Національному музеї (Львів) зберігається картина роботи митрополита Андрея Шептицького "Пейзаж із Лаврова", на якій відтворено дорогу в селі обабіч монастиря.
Лаврівський монастир є важливою архітектурною та мистецькою пам’яткою.
Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував Лев Данилович, була однією з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-атонські зразки. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом і розміщенням куполу на точці «золотого перетину». В різні часи поєднувала ознаки стилів: романського, ґотики, ренесансу, бароко, класицизму. Вівтарну частину в формі трилисту (триконху) та простір під куполом археологи датують XIII ст. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.



Під час перебудови 1910-1914 рр. Модест Сосенко віднайшов на стінах церкви під розписом Яблонського (1872) фрески середини XVІ ст. Це була унікальна знахідка, бо розписи українських майстрів того періоду, крім Лаврова та Миколаївської церкви у Львові, є лише поза межами України – в Польщі (Люблін, Краків, Сандомир, Посада Риботицька).

Лаврівський монастир був значним центром освіти на Бойківщині. Тут протягом понад ста років функціонувала зразкова німецькомовна школа (Головна окружна школа, 1788-1911). У 1920-1930-х рр. при монастирі працював Василіянський ліцей, який продовжував її традиції.
У Лаврові в XVII ст. постали два нотні ірмолої, один із яких належить перу Йосипа Крейницького, другий - невідомих авторів. Ці рукописи є цінними пам'ятками як рукописної книги, так і духовної української музики. Вони свідчать про те, що в Лаврові у XVII ст. була сформована школа хорового співу, композиції, укладання, редагування та переписування нотних книг.
На початку XX ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав чималу колекцію ікон ХV-ХVIII ст. (у тому числі Білинську чудотворну ікону).
У Лаврівському монастирі діяли архів й одна з найбагатших у Галичині бібліотек. В архіві, зокрема, зберігалися грамоти князя Лева, польських королів, писані золотом рукописи, грамоти гетьманів, владик і молдовських господарів. У фондах бібліотеки зберігалися стародруки XVI-XVII ст., а також цінна німецько- та польськомовна періодика XIX-XX століть (монастир передплачував практично всі видання, що виходили в Австро-Угорській імперії).
З метою дослідження історії, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України: І.Нечуй-Левицький, Я.Головацький, І.Франко, М.Грушевський, І.Крип'якевич, О.Барвінський, В.Щурат, О.Духнович, А.Шептицький.
1939 р. архів і бібліотеку Лаврова працівники НКВД вивезли у сусіднє село Стрілки і спалили. Місцеві мешкан­ці сховали деякі ікони, які згодом потрапили до музеїв. У червні 1941 р. монастир був казармою для радянського гарнізону. Тоді знищи­ли більшість господарських приміщень і спустили воду у ставах.
Після Другої світової війни в монастирських приміщеннях створили школу-інтернат для неповносправних дітей, яка проіснувала до 1994 р. У церкві святого Онуфрія в цей час був склад, у дзвіниці зберігали вугілля, в інших приміщеннях діяли сільські школа, бібліотека та клуб.
1990 р. церкву святого Онуфрія передали місцевим парафіянам. 1994 р. відновили монастир. Нині в Лаврівському василиянському монастирі святого Онуфрія служить чотири священики-монахи і один послушник.

Церкву прикрашають ікони, виконані у різних техніках вишита:

об’ємна:

мальована:

Однією з найдавніших споруд, що залишились цілими, залишилась дзвінниця.

Вона добудовувалась кілька разів, що видно по її різноманітній кладці.

На неї можна було піднятися і спробувати себе у ролі дзвонаря

всім бажаючим,



або побачити людей з висоти польоту птахи,

чи просто помилуватись Карпатськими краєвидами.

На території монастиря проходять різноманітні святкування, ярмарки. Люди поважають та поповнюють архітектурну спадщину свого краю. Пам’ятники поставлені князям сучасниками:


У вечірній програмі ми малювали відбиттям. Спочатку на папері різноманітні "каляки-маляки", а потім відбивається це у малюнок, на якому знаходились тваринки, природа, транспорт... Хто що бачив. Таке мистецтво - кожен бачить щось своє.

Майстрували кораблики.

Щоб додати їм рівноваги, оздоблювали пінопластом

та відправляли їх у далекі та не дуже мандри.





І як же після цього не розслабитись на ТРТ, де дітки перетворюються та лише тваринки беруть участь у занятті.

Яка дитина не любить гойдатись у гойдалці?

Прогулянка після занять з друзями приємна дітям, хоч і з батьками теж може бути цікаво.

У Іллі День народження - моєму маленькому сонечку, яке світить та приносить радість і тепло, виповнилось 4! Після вечері був іменинни пиріг (за що окреме спасибі поварам)

зі свічками.

"Многая літа" від діток та батьків

і, звичайно, подарунки.

Для мене це було дивовижним святкуванням - так багато діток, сімейна тепла атмосфера, прекрасний настрій. Одним словом - ЩАСТЯ.

Подаровані кульки, на кожній з яких було по літери з імені сина всім були цікаві. Тому їх підвисили повище і все одно до них треба було дотягнутися.

Пиріг (як його називали тут Сирник) уподобали всі - і дорослі і малі.

Ну і як же без фотосесії з подарунками?







Після гароної вечері потрібен десерт.

Сонечко іде далі, день закривають.

Дітлахи

з родинами



починають готуватися до вечірнього театру,

щоб повернути і дорослих і дітей у чарівний світ казки






Продовження: Частина 3


для обговорення запрошую на форум
 

Реклама

Реклама

Баннер

Погода

GISMETEO: Погода по г.Киев

Случайное изображение

IMG_9407.jpg

Гости

Flag Counter